Особливості укладення значних правочинів з перевищенням повноважень посадової особи
Супроводження бізнесу

Особливості укладення значних правочинів з перевищенням повноважень посадової особи

Важливою умовою для ведення бізнесу є належне оформлення відносин з контрагентами. Один з видів документальної фіксації прав та обов’язків між сторонами є договори. Дуже часто, положення договору мають вирішальне значення при вирішенні спору, відносин з податковими та іншими державними органами.

Але що робити у ситуації, коли договір складено вірно, проте підписант вийшов за межі повноважень при укладення такого договору? У даній статті розберемо правовідносини, що виникають при укладанні значних правочинів.

Будь-яка компанія може зіткнутися з питаннями підписання договорів, які за своєю вартісною оцінкою можуть бути еквівалентні або перевищувати активи підприємства. Такі договори є значними правочинами, які від імені компанії мають право укладати посадові особи, які визначені статутом та/або організаційно-розпорядчими документами.

У розумінні ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (надалі – ЗУ «Про ТОВ та ТДВ») та ст.70 Закону України «Про акціонерні товариства» (надалі – ЗУ «Про АТ») значним правочином є правочин, де визначений порядок надання згоди органами товариства на їх вчинення залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв, які встановлюється статутом та/або законодавством. Товариство може самостійно визначати критерії таких правочинів та процедуру їх укладання.

Вказані норми регламентують загальний порядок надання дозволу на укладення значного правочину, якщо інше не вказано статутом, за якими посадова особа (директор) товариства з обмеженою відповідальністю має право укласти договір, вартість предмету якого перевищує 50 відсоткову вартість чистих активів товариства при наявності відповідної згоди/рішення загальних зборів учасників (ч.2 ст.44 ЗУ «Про ТОВ та ТДВ»).

У свою чергу, для акціонерних товариств існує наступний загальний порядок вчинення значних правочинів, за яким посадова особа (директор) має право укласти договір у разі (ч.1-2 ст.70 ЗУ «Про АТ»):

– наявності згоди/рішення наглядової ради, а у випадку його неприйняття, воно може прийматися загальними зборами акціонерів – якщо вартість предмету становить  від 10 % до 25 % вартості активів;

– наявності згоди/рішення загальних зборів акціонерів прийнятого простою більшістю голосів акціонерів, що зареєструвалися для участі у загальних зборах акціонерів – якщо вартість предмету перевищує 25 %, але є меншою ніж 50 % вартості активів;

– наявності згоди/рішення наглядової ради, що складається не менш як на одну третину з незалежних директорів – якщо вартість предмету перевищує 25%, але є меншою ніж 50% вартості активів;

– наявності згоди/рішення загальних зборів акціонерів прийнятого більш як 50 % голосів акціонерів від їх загальної кількості – якщо вартість предмету перевищує 50 % вартості активів.

При укладенні значного правочину (договору), за відсутності рішення про надання дозволу або прийняття такого рішення з порушенням вимог законодавства, такий договір у подальшому може бути схвалений належними органами товариства у порядку відповідно до якого мало прийматися рішення про надання згоди (ст.46 ЗУ «Про ТОВ та ТДВ» та ст.72 ЗУ «Про АТ»). Однак, якщо такого схвалення немає, то це може стати підставою за якою сторона, що перевищила повноваження зможе не виконувати договірні зобов’язання, і вимагати визнання такого договору недійсним у судовому порядку.

Відповідно до ст. 203 та ст.215 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) недодержання вимог щодо форми правочину є підставою недійсності правочину.

Якщо посадова особа перевищує повноваження при підписання угоди – є ризик невиконання договірних зобов’язань та визнання такого правочину недійсним. Розповсюдженими на практиці є випадки, коли:

-суб’єкт господарювання через суд вимагає виконання договору (стягнення боргу, постачання товару тощо) – контрагент подає зустрічний позов про визнання правочину недійсним, оскільки правочин є значним та укладеним без належних повноважень;

-контрагент самостійно виявляє ініціативу та подає позов про визнання такого правочину недійсним.

Якщо звернутися до судової практики, то висновки судів залежать від індивідуальних обставин справи. Серед таких укладення, виконання, схвалення/несхвалення договору, добросовісність наміру сторін тощо.

Так,  у Постанові Верховного суду України № 3-84гс16 від 06.04.2016 року встановлено, що одна із сторін договору поставки (акціонерне товариство) порушила законодавчі норми, уклавши його з перевищенням повноважень, внаслідок чого товариство вирішило одноособово відмовитись від виконання грошового зобов’язання перед товариством з обмеженою відповідальністю на суму 22 млн. грн. Незважаючи на порушення порядку укладання значного правочину, яке було встановлене, суд не визнав недійсним договір і зобов’язав акціонерне товариство сплатити борг, тому що воно протягом тривалого часу виконувало цей договір шляхом прийняття товару, часткової оплати вартості та підписання додаткових документів, що свідчили про фактичне схвалення значного правочину. У даному випадку суд застосував ст. 241 ЦКУ, де зазначено, що при перевищенні повноважень правочин вважається схваленим якщо суб’єкт вчинив дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Постановою Верховного суду України  № 760/8121/16-ц від 13.03.2017 року зазначено, що правочин укладений з перевищенням повноважень не може бути визнаний недійсним, якщо у іншої сторони (контрагента) не було об’єктивної можливості передбачити та дізнатися про існування обмежень щодо підписання договору, як наслідок такі обставини перебувають поза межами розумного контролю контрагента. Тобто, у контрагента за договором може не виникати жодних сумнівів щодо правомірності дій посадової особи, яка є підписантом. Суд виходив з ч.3 ст.92 ЦКУ, де визначено, що у відносинах із контрагентами обмеження повноважень товариства на укладання значних правочинів не має юридичної сили, крім випадків, коли товариство доведе, що контрагент знав або мав знати про такі обмеження. Так, вирішальне значення має критерій добросовісності/недобросовісності поведінки контрагента, що може проявлятися, зокрема але невиключно, у формі знання або незнання про існування обмеженості (дефекту) повноважень посадової особи товариства на підписання договору.

В Постанові Верховного суду України № 927/1364/15 від 10.08.2016 року вказується, що  фактичне виконання договору купівлі-продажу нерухомого майна обома сторонами не завжди є підставою для того, щоб вважати значний правочин дійсним. У цій справі суд визнав даний договір недійсним, незважаючи на те, що Продавець (товариство, яке уклало договір з перевищенням повноважень) продав своє нерухоме майно, а Покупець (контрагент, який просить визнати договір недійсним) фактично оплатив повну вартість придбаного майна. У цьому випадку суд вирішив, що відсутнє фактичне схвалення значного правочину з боку Продавця відповідно до  статті  241 ЦКУ тому, що лише наявність факту зарахування отриманої оплати на рахунок Продавця не може свідчити про схвалення правочину саме товариством, від імені якої посадовою особою було укладено договір.

У цій справі необхідно звернути увагу на те, що якби вимогу про визнання договору недійсним пред’являв би Продавець, то оспорюваний договір складніше було б визнати недійсним зважаючи на те, що Покупець (контрагент, який нічого не порушив) може стверджувати про добросовісність своєї поведінки через незнання щодо порушення правил укладання значного правочину Продавцем.

Варто звернути окрему увагу на те, що у більшості справ суди не задовольняють позовні вимоги (де стороною, що перевищила повноваження діє від імені ТОВ) через недоведеність наявності значного правочину або відсутності у позивача (учасника) прав подавати такий позов від імені ТОВ.

За приклад можна взяти справи:

№ 915/2287/19 у якій суд зазначив, що укладення товариством спірних договорів не є прямим порушенням корпоративних прав його учасника (позивача), а є наслідком господарської діяльності товариства, іншими словами учасник юридичної особи не може бути позивачем у такій категорії справ;

№ 922/1120/20 у якій суд зазначив, що товариство не надало жодних доказів  того, що ціна договору становить більше ніж 50 відсотків від вартості чистих активів, тобто є значним правочином.

Проте бувають і виключення, у справі 910/15809/19 суд дійшов висновку пре те, що договір має бути визнано недійсним, оскільки загальні збори учасників товариства не приймали відповідного рішення про надання дозволу на укладення значного правочину, а фінансова звітність і аудиторський висновок підтверджують перевищення 50% вартості чистих активів. Інших додаткових обставин, які б свідчили на користь дійсності договору не виявлено.

Додатково необхідно зазначити, що для сторін значного договору може існувати податковий ризик у вигляді донарахування Державною податковою службою грошових зобов’язань через те, що  внаслідок недійсності договору під сумнів можуть ставитися реальність здійснення господарських операцій.

Отже, між визнанням договору недійсним та перевищенням повноважень щодо його укладання існує чіткий причинно-наслідковий зв’язок, якого в окремих випадках недостатньо для застосування законодавчих положень щодо недійсності правочину. Тому, за для уникнення ризиків при підписанні договорів, необхідно перевіряти іншого суб’єкта господарювання-контрагента шляхом запиту необхідної інформації (загальних повноважень щодо представництва, за наявності копію рішення загальних зборів про надання згоди на вчинення значного правочину, бухгалтерську довідку про чисті активи підприємства, довідку щодо попереднього квартального балансу тощо).

Додатково рекомендуємо прописувати у договорі зі своїм контрагентом пункти, якими сторони підтверджують, що:

– вони розуміють підстави укладення значного правочину та наслідки порушення норм щодо процедури;

– вони повідомили один одного про те, що правочин для кожного з них не є/або є значним;

– ними здійснювалися дії щодо отримання відомостей один в одного про те, чи може укладений договір вважатися значним правочином.

Вказані застереження не гарантують уникнення ризиків, що випливають зі значного правочину, проте при наявності спірних відносин є можливим засвідчити поведінку однієї із сторін договору, як добросовісну, що є важливим критерієм для визначення дійсності або недійсності договору.

Анісімов Імран, юрист Trustme Law Firm